Про регулювання цін на лікарські засоби

Ось уже більше року питання ціноутворення на лікарські засоби (ЛЗ) є одними з найбільш актуальних і тривожних для всіх суб'єктів фармацевтичного ринку України. Сьогодні ми пропонуємо увазі наших читачів професійний огляд цієї хвилюючої теми, підготовленої фахівцями юридичної компанії «Правовий Альянс».

Основу державного регулювання цін становить глава 21 Господарського кодексу України (ГК). Відповідно до ст. 191 Господарського кодексу на ресурси, які надають вирішальний вплив на динаміку цін, а також продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення, можуть бути встановлені державні фіксовані або регульовані ціни. Цією ж статтею передбачено повноважень Кабінету Міністрів України затверджувати переліки таких ресурсів, продукції і послуг.

Частина 5 ст. 191 ГК встановлює способи регулювання цін. Відповідно до неї ціни можуть бути врегульовані шляхом встановлення:

• фіксованих цін;
• граничних рівнів цін;
• граничних рівнів торговельних надбавок і винагород постачальників;
• граничних нормативів рентабельності;
• обов'язкового декларування зміни ціни.

Також основотвірний, але більш спеціальним нормативним актом, який регулює порядок ціноутворення, є Закон України «Про ціни і ціноутворення» (далі - закон про ціноутворення), який в цілому відображає положення ХК з питань формування цін. Згідно з наведеними вище нормативно-правовими актами КМУ уповноважений визначати товари і послуги, ціни на які підлягають державному регулюванню, а також спосіб, яким це регулювання здійснюватиметься.

Зараз регулювання цін на ЛЗ здійснюється відповідно до постановою КМУ від 17.10.2008 р № 955 , Яким встановлені рівні граничних торговельних надбавок на лікарські засоби, внесені до Національного переліку основних лікарських засобів і виробів медичного призначення, затверджений постановою КМУ від 25.03.2009 р № 333 (Далі - Національний перелік).

Слід мати на увазі, що відповідно до ст. 4 закону про ціноутворення КМУ надано право визначати повноваження інших органів державного управління в сфері регулювання цін. Користуючись ним, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.1996 р № 1548 визначив повноваження органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін і тарифів.

До недавнього часу (а саме - до прийняття постанови КМУ від 25.03.2009 р № 333) МОЗ України було наділено повноваженнями встановлювати перелік ЛЗ, ціни на які підлягають державному регулюванню. Що і було зроблено спільним наказом МОЗ України та Міністерства економіки від 03.12.2001 р № 480/294. Зараз МОЗ України позбавлено таких повноважень, а вищевказаний спільний наказ втратив чинність.

Слід зазначити, що до кінця 2008 р повноваженнями щодо регулювання цін на ЛЗ були також наділені Рада Міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, однак постановою КМУ від 17.10.2008 р № 955 місцеві органи виконавчої влади позбавлені таких повноважень .

При цьому не слід забувати про інші повноваження місцевих адміністрацій, як виконавчих органів місцевого самоврядування. Так, відповідно до підпункту 2 п. «Б» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних і міських рад належить здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів.

Якщо перший пункт до регулювання цін на ЛЗ не відноситься, то другий має загальний характер, і може бути підставою для здійснення контролю за регульованими цінами на ЛЗ.

МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН

Механізм регулювання цін на ЛЗ в Україні визначається двома постановами КМУ. Перше - від 17.10.2008 р № 955, яким було встановлено рівні граничних торговельних надбавок на лікарські засоби. За невеликий проміжок часу ця постанова зазнало ряд змін, що було пов'язано з пошуком найбільш прийнятного механізму регулювання цін. Однак стало ясно, що існує необхідність чіткої регламентації його застосування. Зазначене обставина спричинила за собою ухвалення другого постанови КМУ від 25.03.2009 р № 333.

Зараз регулюванню підлягають ціни на ЛЗ, включені до Національного переліку.

Основу порядку регулювання цін на ЛЗ складають два закріплених граничних рівня надбавок:

- гранична постачальницько-збутова надбавка в розмірі 12% оптово-відпускної ціни;

- гранична торговельна (роздрібна) надбавка в розмірі 25% закупівельної ціни.

При цьому розмір надбавок не залежить від кількості операцій, що здійснюються з продукцією. Тобто, якщо в ланцюжку між виробником і аптекою знаходиться декілька суб'єктів господарювання, які займаються оптовою торгівлею ЛЗ, то торгові надбавки на них в сумі не повинні перевищувати 12% оптово-відпускної ціни.

Винятки

Слід також зазначити, що існують деякі винятки, пов'язані із застосуванням вищевказаних положень про регулювання цін на ЛЗ:

1. Для ЛЗ і виробів медичного призначення, які купуються повністю або частково за рахунок бюджетних коштів, обидві надбавки встановлені на рівні 10%;

2. Ціни на ЛЗ і вироби медичного призначення, оптово-відпускна ціна на які менше 12 грн. за одиницю товару, не підлягають державному регулюванню;

3. Не підлягають регулюванню ціни на наркотичні, психотропні ЛЗ, прекурсори та медичні гази.

Застосування наведених вище торгових надбавок врегульовано Порядком формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2009 р № 333. Ним визначено такі терміни, як гранична постачальницько-збутова надбавка, гранична торговельна ( роздрібна) надбавка, оптово-відпускна ціна, роздрібна ціна, а також порядок їх формування.

Оптово-відпускна ціна (в залежності від того, чи є виробник вітчизняним або закордонним) - це або ціна одиниці імпортованого товару, або встановлена в договорі між вітчизняним виробником товару та суб'єктом господарювання, який здійснює оптову торгівлю.

ВІТЧИЗНЯНІ І ЗАРУБІЖНІ ВИРОБНИКИ

Для того щоб правильно визначити, який з механізмів формування оптово-відпускної ціни необхідно використовувати, потрібно мати уявлення про те, що з себе представляє вітчизняний виробник.

Законодавство України відносить до вітчизняних виробників фізичних і юридичних осіб, які здійснюють на території нашої країни виробництво товарів, виконання робіт або надання послуг (Положення про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти, затверджене постановою КМУ від 17.10.2008 р № 921, п. 2, підпункт 27).

У свою чергу, виробництво (виготовлення) - це діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва (Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», абзац 3, ст. 1).

Однак в частині виробництва ЛЗ цей термін був конкретизований Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Відповідно до абзацу 9 п. 3 Ліцензійних умов промислового виробництва лікарських засобів - це діяльність, пов'язана з серійним випуском препаратів, яка включає всі або хоча б одну зі стадій технологічного процесу, в тому числі процеси фасування, пакування і / або маркування, контролю якості в процесі виробництва, а також торгівлю (реалізацію) продукції власного виробництва.

Таким чином, вітчизняним виробником ЛЗ є фізична або юридична особа, яка здійснює на території України діяльність, пов'язану з серійним випуском лікарських засобів, що включає всі або хоча б одну зі стадій технологічного процесу, в тому числі процеси фасування, пакування і / або маркування, контролю якості в процесі виробництва, а також торгівлю (реалізацію) продукцією власного виробництва.

З цього випливає, що особа, яка здійснює на території України діяльність, пов'язану з упаковкою та / або маркуванням ЛЗ, є вітчизняним виробником.

Варто зазначити, що законодавством України не передбачено спеціальних документів, якими підтверджується вітчизняний статус виробника. У випадку з ЛЗ вітчизняний статус їх виробника може бути підтверджений свідоцтвом про реєстрацію препарату. Зокрема, в розділі «Інформація про лікарський засіб» цього документа міститься інформація про виробника препарату. Крім того, може бути надано свідоцтво про державну реєстрацію такого виробника в Україні.

ЦІНА одиниці імпортованого товару

У свою чергу, ціна одиниці імпортованого товару визначається, виходячи з ціни такого, позначеної в митній декларації, помноженої на коефіцієнт, що представляє собою відношення між середнім курсом валюти, зазначеної в інвойсі, на міжбанківському валютному ринку на дату реалізації товару і офіційним курсом НБУ такої валюти на дату митного оформлення.

Перше питання викликає визначення середнього курсу на міжбанківському валютному ринку. Можна зробити висновок, що реалізація товару на території України може здійснюватися виключно в банківський день, інакше середнього міжбанківського курсу, встановленого на день реалізації ЛЗ, не буде через непроведення торгів на міжбанку. Як вихід з цієї ситуації можна запропонувати використовувати курс валюти на міжбанківському ринку на останній день торгів до дати реалізації ЛЗ (саме такий варіант пропонує використовувати Мінекономіки - прим. Ред.). Це питання залишається дискусійним, його однозначне вирішення можливе виключно в разі чіткого визначення поняття «середній курс на міжбанківському валютному ринку» і уточнення регламентації його застосування при визначенні ціни одиниці імпортованого товару.

ДАТА ПРОДАЖУ ЛЗ

Друге питання викликає сама по собі дата продажу. Чи є вона датою переходу права власності на ЛЗ або ж це дата укладення відповідної угоди, або оформлення замовлення на конкретну партію ЛЗ, або дата передачі ЛЗ покупцеві. Питання також досить дискусійне. Як правило, дату продажу пов'язують з переходом права власності на товар (ми також схиляємося до такої думки). Однак досить часто в договорі поставки ЛЗ можна зустріти положення, відповідно до якого право власності переходить до покупця виключно після повної оплати їх вартості, при цьому вона може проводитися протягом 60 днів з моменту поставки препаратів (одночасно покупець не обмежений в праві відчужувати поставлені ЛЗ на користь третіх осіб). Таким чином, дата продажу, яка впливає на визначення ціни одиниці імпортованого товару, може наступити вже після перепродажу ЛЗ іншим учасникам ринку в Україні, що ставить в тупик визначення ціни імпортованого товару в контексті державного регулювання цін на лікарські засоби.

У зв'язку з цим необхідно уникати в договорах поставки ЛЗ положень, які передбачають перехід права власності на ЛЗ виключно після повної оплати їх вартості.

ЗНИЖКИ І ЦІНА ОДИНИЦІ імпортованих товарів

Крім наведених вище нюансів, також виникає питання щодо впливу знижок, що надаються виробниками, на визначення ціни імпортованого товару.

В першу чергу слід відзначити, що законодавство України не дає визначення терміну «знижка». Згідно зі звичаями і практиці ділового обороту, знижка - це одностороннє або узгоджене з покупцем зниження продавцем ціни товару.

Нагадаємо, що вартість одиниці імпортованого товару становить митну вартість, помножену на валютний коефіцієнт, який був більш детально розглянутий вище.

Визначення митної вартості та її складових наведено в Митному кодексі України та Законі України «Про Єдиний митний тариф». Зокрема, Митним кодексом України встановлено, що митна вартість товару - це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка розраховується на момент перетину товарами митного кордону України відповідно до положень Митного кодексу. Крім того, Митним кодексом встановлено методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Єдиний митний тариф» митна вартість - це ціна, фактично сплачена або підлягає сплаті за товари та інші предмети, які обкладаються митними платежами на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості в неї включається ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також інші фактичні витрати, якщо вони не включені в рахунок-фактуру: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; комісійні та брокерські; плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи опосередковано як умову їх ввезення (вивезення).

Таким чином, можна прийти до висновку, що вартість одиниці імпортованого товару - це вартість, зазначена в митній накладній, помножена на відповідний коефіцієнт, при цьому надання продавцем покупцеві в подальшому знижок не призводить до перерахунку вартості одиниці імпортованого товару.

Однак слід звернути увагу на один випадок із судової практики, який торкався цього питання. Так, окружний адміністративний суд Києва постановою від 08.03.2009 р у справі № 9/525 за позовом продавця ЛЗ до Державної інспекції з контролю за цінами встановив, що система знижок для дистриб'юторів передбачає фактичне відшкодування позивачем витрат на придбання відповідного товару в разі, якщо покупець придбає відповідні критерії, зокрема: виконання квартального плану закупівлі всього асортименту товарів позивача, підтримка запасів асортименту згідно з відповідним переліком, своєчасна оплата дебітом рской заборгованості, приріст закупівлі в поточному році в порівнянні з попереднім. Знижка надається після дати реалізації. Додаткова знижка після дати реалізації нараховується на обсяг відвантаженої продукції всього асортименту в цінах чинного прайс-листа позивача. Знижка надається шляхом перерахування відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок дистриб'ютора після підписання акту, який підтверджує виконання умов на надання знижок. Зазначені умови надання знижок відображаються в господарських договорах, які укладаються позивачем з покупцями товару.

Суд прийшов до висновку, що «при таких умовах, якщо математичний розрахунок Державної інспекції з контролю за цінами відображає первинну ціну реалізації товару і його кінцеву фактичну ціну реалізації (фактичні витрати покупця на певний обсяг продукції протягом певного часу), то різниця зазначених цін з урахуванням знижок, в тому числі і тієї, яка надається продавцеві після дати реалізації (початковою і кінцевою, враховуючи при цьому знижку після дати реалізації) безпосередньо впливає на факти ний розмір торговельної надбавки і може свідчити про перевищення розміру надбавки, встановленої законом. Зазначене вище і зумовлює в кінцевому результаті перевищення дистриб'юторами гранично допустимої норми торгової надбавки ».

Іншими словами, суд прийшов до висновку, що в розрахунках граничних рівнів надбавок за основу необхідно брати фактично сплачену покупцем ціну з урахуванням знижок.

Відповідно суд своєю ухвалою, грунтуючись на розрахунку вартості проданого товару з урахуванням зміни цін поставки контролюючого органу, відмовив у задоволенні позову дистриб'ютора про скасування її рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій до Державної інспекції з контролю за цінами.

Таким чином, відповідь на питання щодо впливу знижок на розмір вартості одиниці імпортованого товару залишається неоднозначним. Наведений приклад є одним з випадків застосування законодавства в сфері регулювання цін на ЛЗ. Не виключено, що в недалекому майбутньому підхід до цього питання зміниться.

ЗАКУПІВЕЛЬНА ЦІНА

Закупівельна ціна - ціна, яка встановлюється для оптової торгівлі, формується, виходячи з оптово-відпускної ціни (ціни одиниці імпортованого товару), збільшеної на розмір постачальницько-збутової надбавки в межах граничних розмірів (12%).

Формування закупівельної ціни не викликає питань, якщо відома оптово-відпускна ціна товару.

Відповідно до абзацу 3 п. 2 Порядку формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких встановлено державне регулювання цін, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2009 р № 333, суб'єкт господарювання, який здійснює оптову торгівлю, позначає розмір оптово-відпускної ціни в первинної документації для проведення операцій по реалізації товарів.

Також слід враховувати, що гранична постачальницько-збутова надбавка не повинна перевищувати встановленого розміру незалежно від кількості здійснюваних суб'єктами господарювання операцій з реалізації товарів. Тобто, незалежно від того, скільки разів ЛЗ були перепродані на шляху від вітчизняного виробника або зарубіжного постачальника, закупівельна ціна (ціна, за якою ЛЗ поставляються аптеці) не повинна перевищувати оптово-відпускної (ціна одиниці імпортованого товару або ціна такого вітчизняного виробника) більш ніж на 12%.

Зазначене положення є одним з основних аргументів, який може бути покладений державними органами в основу позовів про притягнення до відповідальності всіх учасників ланцюжка перепродажу ЛЗ, наступних за суб'єктом, який допустив порушення законодавства про регулювання цін.

Таким чином, щоб уникнути труднощів з формуванням закупівельної ціни, необхідно контролювати відображення продавцем в первинної документації оптово-відпускної ціни.

РОЗДРІБНА ЦІНА

Роздрібна ціна - це закупівельна ціна, збільшена на торговельну (роздрібну) надбавку в межах максимальних розмірів (25% закупівельної ціни). Сам по собі механізм формування роздрібної ціни також не викликає питань, однак існують неоднозначні підходи до того, чи повинні аптеки при формуванні роздрібної ціни перевіряти правильність формування постачальницько-збутової ціни. З одного боку, аптека не повинна і не може нести відповідальність за дії суб'єктів господарської діяльності, які здійснюють оптову торгівлю ЛЗ. З іншого боку, неправильне визначення закупівельної ціни в бік завищення призведе до завищення роздрібної ціни, що може стати підставою для накладення штрафних санкцій на аптеку (більш детально див. Розділ «Відповідальність»).

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Порушення законодавства у сфері державного регулювання цін є підставою для притягнення до відповідальності відповідно до законодавства. Так, відповідно до ст. 14 закону про ціноутворення вся виручка, необгрунтовано одержана підприємством або організацією в результаті порушення державної дисципліни цін, підлягає вилученню на користь відповідного бюджету залежно від підпорядкування підприємства. Крім того, з порушника стягується штраф у подвійному розмірі необгрунтовано отриманої виручки.

Дуже важливим аспектом залучення до відповідальності за порушення порядку регулювання цін на ЛЗ є визначення необґрунтовано отриманої виручки. Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки та Міністерства фінансів від 03.12.2001 р № 298/519, необгрунтовано отримана виручка становить різницю між фактично отриманим виручкою від реалізації товарів і такий від продажу товарів за цінами і тарифами, сформованими відповідно до вимог, встановлених законодавством України. Таке визначення необґрунтовано отриманої виручки дає формальні підстави для притягнення до відповідальності всіх учасників ланцюжка продавців (від основного дистриб'ютора до аптеки), які брали участь в операції після декількох невдалих спроб встановлення надбавки в сторону її завищення, оскільки всі учасники після такого порушення будуть отримувати необгрунтовано отриману виручку.

Розглянемо цю ситуацію на прикладі.

Припустимо, що оптово-відпускна ціна ЛЗ становить 100 грн. Дотримуючись положень постанови КМУ від 17.10.2008 р № 955, закупівельна ціна повинна становити не більше 112 грн. Таким чином, виручка оптовика складе не більше 12 грн. Ціна ж в аптеці повинна бути не вище 140 грн, а виручка аптеки - 28 грн.

Тепер припустимо, що оптово-відпускна ціна ЛЗ була визначена невірно - завищена на 10 грн. - і склала 110 грн. В результаті оптовик, дотримуючись положень постанови КМУ від 17.10.2008 р № 955, встановлює максимальну закупівельну ціну в розмірі 123,2 грн., Відповідно його виручка складе 13,2 грн. У свою чергу аптека підвищить вартість ЛЗ на 25% і вона складе 154 грн. Виручка аптеки - 30,8 грн.

Далі контролюючі органи виявляють факт порушення і нашому погляду представляється така картина: оптовик замість покладеної йому виручки в розмірі 12 грн. отримав виручку в розмірі 13,2 грн. Відповідно розмір його необґрунтовано отриманої виручки - 1,2 грн.

Аптека замість покладеної їй виручки в розмірі 28 грн. отримала виручку 30,8 грн. Відповідно розмір її необґрунтовано отриманої виручки склав 2,8 грн.

Однак такий формальний, абстраговані від провини суб'єктів підхід може бути успішно оскаржений в судовому порядку.

Крім того, слід враховувати строки притягнення до відповідальності за порушення дисципліни цін. Відповідно до ст. 250 ГК, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через 1 рік з дня порушення цим суб'єктом правил здійснення господарської діяльності, встановлених законодавчими актами, крім випадків, передбачених законом. Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі № 2-13 / 7171-2005 встановив, що Державна інспекція з контролю за цінами повинна застосовувати адміністративно-господарські санкції в межах строків, передбачених ст. 250 ГК (6 міс).

Крім фінансових і штрафних санкцій, які покладаються на підприємство в зв'язку з порушенням законодавства у сфері регулювання цін, на осіб, з чиєї вини такі порушення були допущені, покладається персональна адміністративна відповідальність.

Відповідно до ст. 165-2 Кодексу про адміністративні правопорушення України, порушення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат призводить до накладення на посадових осіб штрафів від 5 до 10 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1 року, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від 10 до 15 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.

Крім того, зустрічаються випадки порушення прокуратурою кримінальних справ щодо керівників підприємств, які допускають порушення дисципліни цін в частині регулювання цін на ЛЗ. Зокрема, прокуратура, в залежності від ситуації, схильна кваліфікувати такі дії, як халатність або перевищення повноважень. Слід зазначити, що наявність складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (в тому числі недбалість або перевищення повноважень) в діях керівників підприємств, які допустили порушення дисципліни цін, є вельми сумнівним, проте деякі подібні кримінальні справи вже передані для розгляду в суд.

ОРГАНИ КОНТРОЛЮ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЦІНОВУ ДИСЦИПЛІНИ

Ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» говорить, що державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та виконання вимог законодавства про захист економічної конкуренції. Контроль за виконанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ця функція покладена КМУ. Постановою КМУ від 13.12.2000 р, № 1819 «Питання Державної інспекції з контролю за цінами» передбачено, що Державна інспекція з контролю за цінами є урядовим органом, що діє в системі Мінекономіки.

Основне завдання Державної інспекції з контролю за цінами - організація і здійснення відповідно до законодавства функції контролю і нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів).

Державна інспекція з контролю за цінами відповідно до покладених на неї завдань:

• в межах своєї компетенції здійснює перевірку порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування;
• надає за результатами перевірки органів виконавчої влади, суб'єктів господарювання обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів;
• приймає відповідно до законодавства заходів за порушення суб'єктами господарювання порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами;
• проводить цінові спостереження та аналіз економічно обґрунтованих витрат при формуванні цін (тарифів) на споживчому і товарних ринках;
• застосовує відповідно до законодавства адміністративно-господарські санкції за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів).

Державна інспекція з контролю за цінами має право:

• вимагати відповідно до законодавства усунення виявлених порушень порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів), а також здійснення перерахунку вартості товарів, робіт і послуг, ціни (тарифи);
• приймати відповідно до законодавства рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів);
• проводити перевірку правильності розрахунків щодо застосування цін (тарифів), на які встановлено державне регулювання;
• звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету в разі застосування відповідної адміністративно-господарської санкції, зобов'язання;
• вчиняти певні дії або утриматися від їх вчинення;
• направляти до правоохоронних органів матеріали перевірки щодо дій, яка містять ознаки злочину.

Спільний наказ від 02.02.2005 р № 1/27 «Про організацію взаємодії між Антимонопольним комітетом і Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України у сфері контролю за цінами» передбачає, що Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення повідомляють в Державну інспекцію з контролю за цінами або її територіальні органи про ознаки порушення вимог щодо порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, які можуть бути порушеннями державної дисципл ни цін, виявлені під час здійснення своїх повноважень. Спільний наказ «Про порядок взаємодії між Антимонопольним комітетом і Державною митною службою» від 05.01.2000 р № 11/6, передбачає обмін інформацією між цими органами для виконання їх функцій.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 1.9 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами (затверджена спільним наказом Міністерства економіки та Міністерства фінансів від 03.12.2001 р № 298/519), в разі , якщо факти порушення дисципліни цін були виявлені іншими контролюючими органами, то вони зобов'язані направити матеріали своєї перевірки, що підтверджують такі порушення, Державної інспекції з контролю за цінами для прийняття рішення про застосування економіч еских і фінансових санкцій.

Відповідно, не виключена практика, коли факти порушення дисципліни цін будуть встановлюватися різними контролюючими органами в рамках проведених ними перевірок різних аспектів господарської діяльності суб'єктів ринку (податковою інспекцією - в рамках податкових перевірок, Інспекцією з контролю за якістю лікарських засобів - в рамках проведення перевірки дотримання Ліцензійних умов ) і передаватися Державної інспекції з контролю за цінами для прийняття відповідного рішення за фактами, виявленими під час таких перевірок.

ДІЯ ПОСТАНОВИ КМУ № 955 В ЧАСІ

На практиці виникає досить велика кількість питань, пов'язаних із застосуванням законодавства України про державне регулювання цін на ЛЗ.

Один з них стосується дії постанови КМУ № 955 в часі. Це питання виникає у зв'язку з тим, що дію згаданої постанови припинялося Указом Президента України від 03.12.2008 р При цьому 11.02.2009 р було винесено ухвалу Конституційного Суду України № 4-у / 2009, яким у відкритті провадження за конституційним поданням Президента Україна було відмовлено.

Зазначене визначення було опубліковано в журналі «Вісник Конституційного Суду України» від 10.04.2009 р № 2 і таким чином стало доступним громадськості саме з 10.04.2009 р Відповідно, за логікою вступу в силу нормативно-правових актів, дія постанови КМУ № 955 повинно було бути відновлено з 10.04.2009 р

Однак визначення Конституційного Суду України не є нормативно-правовим актом (хоча законодавство України не містить тлумачення цього терміна) і порядок вступу його в силу не врегульовано законодавством України. Закон України «Про Конституційний Суд України» містить норми, що встановлюють порядок опублікування рішень Конституційного Суду, які поширюються виключно на рішення і висновки (але не на визначення).

На думку деяких юристів (ми також його поділяємо), такий стан речей свідчить про наявність прогалини в законодавстві України. Це призводить до порушення закріпленого в Конституції (частина 1, ст. 57) права громадян України знати свої права і обов'язки.

Однак спроби знайти справедливість в адміністративних судах були безрезультатними.

Відповідно, слід виходити з того, що постанова КМУ № 955 не була чинною в період з 03.12.2008 р по 11.02.2009 р

Андрій Горбатенко, старший юрист юридичної компанії «Правовий Альянс»

Цікава інформація для Вас: