Дочка Віктора Гюго збожеволіла від кохання

У віці 26 років у Аделі Гюго почали проявлятися ознаки психічної нестабільності. Адель вважала, що її сестра, Леопольдина, трагічно потонула під час медового місяця, підтримує з нею спіритичний контакт. Можливо, вплинуло і захоплення батьків Аделі спіритичними сеансами, які вони проводили за кілька років до божевілля дівчини.

Адель познайомилася з англійським офіцером Альбертом Пінсон. Не можна сказати точно, чи був він безсердечним негідником, обдурили невинне створіння або жертвою еротоманія. Адель практично відразу почала вважати, що саме він - чоловік всього її життя. Однак Пінсон не відповіли взаємністю - не допомогла ні рідкісна краса дівчини, ні слава її батька.

Коли Пінсона перевели служити в Галіфакс (Канада), Адель потай від батьків пішла за ним. Щоб оплатити поїздку, вона викрала коштовності матері.

Протягом трьох років, які Адель провела в Галіфаксі, вона розповідала оточуючим, що між ними була заручини, і що сім'я нареченого проти їхніх стосунків. Вона стверджувала, що народила від Пінсона мертвонародженого дитини (немає ніяких доказів цього), і, нарешті, в листі своєму братові Франсуа-Віктору написала, що вийшла заміж за Альберта. Незважаючи на деякі сумніви, рідні Аделі опублікували в газеті, що видається на острові Гернсі, повідомлення про весілля. Пізніше Адель зізналася брату, що весілля не було, але продовжувала сподіватися, що одруження відбудеться і навіть наймала гіпнотизера, щоб умовити Альберта одружитися з нею.

Франсуа-Віктор пропонував Аделі «розлучитися» з Пінсон і повернутися до Франції, але Адель відмовилася. Пінсон між тим оголосив про своє одруження з дочкою місцевого судді. Тоді Адель змусила своїх адвокатів написати судді, що це вона є дружиною Альберта. Заручини Пінсона була скасована.

У 1866 році Пінсона перевели в Вест-Індію на острів Барбадос, Адель поїхала за ним. Про її подальшому житті на островах мало відомо, однак її психічний стан погіршувався. Адель наполягала, щоб її називали «Мадам Пінсон». Спостерігачі описували її як «сумну, в розпатланою одязі, яка мало підходила для тропічного клімату». Вона постійно щось записувала, бродила по вулицях. Хлопчаки кидали в неї камінням, тому вона вважала за краще виходити в темну пору доби.

У 1872 році Адель привезли до Франції. Це було сумне повернення - за винятком батька, всі інші члени сім'ї вже померли. Розум Аделі остаточно затьмарився і решту свого життя вона провела в психіатричній лікарні. Батько періодично відвідував її, аж до своєї смерті в 1885 році. Адель померла в 1915 році, вона вже насилу говорила, але на обличчі її зберігалися сліди колишньої краси.

Психічний розлад, яким страждала Адель, назвали Синдромом Аделі - це всепоглинаюча і тривала любовна одержимість, хвороблива пристрасть, яка залишається без відповіді.

У 1975 році французький режисер Франсуа Трюффо зняв фільм про Аделі «Історія Аделі Г.» з Ізабель Аджані в головній ролі.

джерело: ru.wikipedia.org