«Хотіли як краще, а вийшло як завжди»

1. «Хотіли як краще, а вийшло як завжди»

«Хотіли як краще, а вийшло як завжди»

23 роки тому стався конфіскаційних обмін радянських грошей на російські

24июл 1993 року Центральна банк Росії спеціальної телеграмою повідомив всі фінансові установи країни, що з 0.00 годин 26 липня по всій країні припиняють ходіння радянські купюри зразка 1961 роки (номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50 і 100 рублів), 1991 года ( «павлівки» номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 200, 500 і 1000 рублів), а також 1992 року - радянського зразка квитки Держбанку СРСР (50, 200, 500 і 1000 рублеві банкноти все ще з профілем Леніна) і випущені вже Банком Росії 5- і 10-тисячні купюри. Згодом цей захід скромно назвуть «грошовою реформою», проведеної нібито виключно з метою приборкання галопуючої інфляції і впорядкування заплутаного грошового обігу.

Реально це була реформа чисто конфіскаційних, основною метою якої було безоплатне вилучення у громадян найбільш великих купюр, в яких вони зазвичай і зберігали свої накопичення. При цьому міняти передбачалося тільки в Ощадбанку і в украй обмежені терміни - до 7 серпня 1993 року. Дозволена ж до обміну сума не повинна була перевищувати 35 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що при валютному курсі того часу - 1000 рублів за долар - означало: пересічним громадянам поблажливо дозволили без проблем поміняти аж цілих 35 доларів! При тому що кілограм м'яса коштував вже понад 2000 рублів, а середня зарплата по країні (якщо, зрозуміло, її платили) становила 53 тисячі рублів. Щоб люди могли поміняти купюри лише один раз, обмін проводився строго за пропискою (і місцем прописки!), Тільки за умови пред'явлення паспорта або військового посвідчення, куди і ставився штамп про вироблений обміні. Суми ж, що перевищують 35 тисяч рублів, підлягали зарахуванню на депозити терміном на шість місяців, що при тодішній інфляції означало значне «всихання», якщо зовсім не згоряння цього депозиту. При цьому телеграма про початок обміну вийшла в суботу, коли відділення Ощадбанку не працювали, та й люди були на дачах, а багато хто й зовсім у відпустках, втрачаючи можливості зробити обмін, що вироблявся тільки за місцем прописки.

У країні почалася справжня паніка, робота величезної кількості установ була просто паралізована - і це в момент, коли політична ситуація в країні була напружена до межі: в самому розпалі було протистояння Верховної Ради на чолі з Русланом Хасбулатовим з президентом Борисом Єльциним. Щоб знизити накал напруженості, вже у понеділок 26 липня 1993 президент Єльцин змушений був видати указ № 1107, згідно з яким термін обміну банкнот зразка 1961-1992 років продовжений до кінця серпня 1993 року, ліміт вільного одноразового обміну збільшений до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а 10 -тисячною купюри Банку Росії зразка 1992 року було наказано міняти без обмежень. До кінця серпня було дозволено і вільне ходіння радянських купюр номіналом 1, 3, 5 і 10 рублів. Однак, незважаючи на ці «поблажки», чимало людей так і не зуміли змінити свої «старі» купюри, які просто «згоріли».

Втім, реально це якраз і було однією з головних цілей і завдань «реформи», якщо і зовсім не головною: вилучити або «обнулити» гігантський грошовий масив, що утворився після того, як уряд і Центробанк на повну потужність включили друкарський верстат, спробувавши в 1992-1993 роках погасити пожежу неплатежів валом нічим не забезпечених папірців. Що, зрозуміло, призвело до єдиного результату - галопуючої інфляції, неконтрольованого зростання цін - лише за 1992 рік вони зросли в 26 разів. Ось недавні радянські фінансисти і спробували вирішити проблему тим звичним і єдиним способом, яким вони тільки й володіли: відбиранням «зайвого» у населення.

Правда, крім завдань чисто грабіжницьких, одночасно вирішувалася і як би цілком благая: поставити заслін на шляху потоку купюр старого зразка, які хлинули з колишніх радянських республік, які переходили на свої національні валюти. Але попутно це призвело до того, що Росія тим самим вийшла з рублевої зони СНД, втрачала контроль над емісією рублевої готівки старого зразка, а рубль взагалі припиняв своє існування як визнане всіма платіжний засіб. «Старі» рублі тоді хлинули в ті колишні радянські республіки, де їх ще брали, розкрутивши маховик інфляції вже там.

Всього тоді було вилучено понад понад 24 мільярдів купюр, але, як показала практика, ні до чого особливо позитивному це так і не привело: грошова маса знизилася всього на 4,7%. Та й то ненадовго - незабаром все повернулося на круги своя, оскільки друкарський верстат знову включили на повну котушку, продовживши заливати країну масою нічим не забезпечених купюр, правда, вже новеньких, з російською символікою. Не вийшло і виграшу в фінансових відносинах з колишніми республіками СРСР: в рамках своїх зобов'язань Центробанку все одно довелося забезпечувати банки ряду держав вагонами нової рублевої готівки в обмін на ешелони старих купюр. Зокрема, довелося повністю обміняти «старі» рублі на нові банкам Білорусії, Казахстану і Киргизії. А за деякими даними, таємна домовленість про такий же обміні була досягнута і з країнами Балтії. Так на ділі вийшов пшик з розміном одних фантиків на інші, гіперінфляція була зупинена, а ціни на все до грудня 1993 року зросли в 250 раз. Не випадково саме тоді, на прес-конференції 6 серпня 1993 року, прем'єр-міністр Віктор Черномирдін, розповідаючи, як готувалася ця грошова реформа, і народив своє сакраментальне: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди».